Політика

Аксіологія Євромайдану

Автор: Лип 23,2015  1

Сьогоднішні реалії національного буття викликають певні запитання та роздуми. І саме з погляду часу можливе грунтовне осмислення феномену «Євромайдану» та його революційного впливу

Дослідник Джек Голдстоун дає таке визначення революції: «це спроба перетворити політичні інститути і дати нове обґрунтування політичної влади в суспільстві, супроводжувана формальною або неформальною мобілізацією мас і такими не інституціоналізованими діями, які підривають існуючу владу».

Чи майдан змінив політичні інститути ?

Чи здобули владу нові обличчя?

Чи проведені дієві реформи ?

Масове зубожіння населення та здача національних інтересів – ось відповідь на наші запитання. І як це не сумно, в такому контексті Євромайдан був не революцією, а довготривалим мітингом. Тож яку спадщину нам залишила революція Гідності ?

Відповідь однозначна – вона змінила наш культурний код. А це більш важливо, адже спершу з’являються певні цінності, а потім на їх основі іде інституційне оформлення суспільства. Коли у XIX ст. Італія виборола незалежність, то Массімо Д’Азельо, радник короля Віктора-Емануїла II сказав знамениту фразу: «Ми створили Італію, тепер треба створити італійців». Цей вислів дуже актуальний сьогодні для України. Ми 24 роки тому здобули незалежну державу, але процес нашого націогенезу триває ще й досі. Саме революційний зміна національної свідомості і була першочерговим завданням революції Гідності.

Вічна біда українців – відсутність прагнення до консолідації та взаємної підтримки. Саме в цьому криється джерело всіх наших бід і нещасть. Цю негативну рису української ментальності показано у народній мудрості: «Де два українці – там три гетьмани». Як доказ видатний культурно-освітній діяч, письменник і публіцист Б. Грінченко додає: «всій нашій діяльності шкодить одна велика страшенна вада: наша не солідарність, наше невміння задля інтересів громадських зректися інтересів вузьких, особистих…

Ще з давніх-давен українсько-руське громадянство мало знало, що таке йти вкупі. Поруч з І. Виговським стоїть Пушкар, поруч з Дорошенком стоять Многогрішний та Ханенко, не кажучи вже про Брюховецьких, Адамовичів, Лісовських. І кожен з тих згаданих веде за собою якусь частку України…». Багато з нас намагається бути українцем на свій кшталт і обстоюючи істинність саме такого українства, забувають про єдині інтереси. Сама ідея української державності існує поза свідомістю сучасного українця: «Моя хата з краю».

В’ячеслав Липинський свого часу охарактеризував це як «державну імпотенцію та якусь патологічну зненависть до самих себе і до власної держави». Тут прослідковується і радянський спадок, де окремий індивід не допускався до участі в політичному житті. Можливо причина аполітичності криється у нерозумінні призначення цієї сфери життя суспільства.

Саме ці негативні риси нашого менталітету і поборювали Помаранчева революція та Євромайдан, які дали приклад солідарності вищої проби, де власні інтереси, матеріальні ресурси, духовні сили, та навіть власні життя були віддані вищій меті – збереженню незалежної України і захисту демократичного, громадянського суспільства. А як зазначала М. Тетчер, виходячи з досвіду Великої Британії, «спочатку з’являються вільні люди, а вже потім виникає вільний політичний, економічний та соціальний лад».

Саме в час революційних подій наш егоїзм поступався колективній взаємодії. Події Майдану підтвердили і загальновідомі істини, що українці це – толерантні і миролюбні люди, які мирним протестом захищали свої права і не піддавалися на провокації тодішньої влади, та стримували свої емоційні пориви. Загальновідома українська емоційність проявляється в тому, що всіма їхніми думками і вчинками керують не загальні категорії розуму, а в першу чергу суб’єктивні чинники.

Отож, не об’єктивна правда, якою вона представляється нашим очам, а правда така, якою ми хочемо її мати , створює основу наших рішень і вчинків. Звідси, переконаність українця в будь-чому залежить від його емоційної насиченості. Ця ірраціональність народу теж подолана.

Прикладом того є, що Майдан не повірив обіцянкам політиків, а й досі діє як добровольчий та волонтерський рух. Українцям потрібно проявляти постійну громадянську активність, а не збиратися в Києві підчас найбільшого загострення кризи. Кажуть, що під лежачий камінь вода не тече. Тому українцям потрібна наполеглива праця, а не очікування безплатного дива процвітання й добробуту.

 

Помилка в тексті? Виділи її мишкою та натисни: Ctrl + Enter

Реклама
 

Гуманітарна допомога із України не заїжджає до окупованих територій

Поперднє

Експерти: до Росії стукає бідність

Наступне

1 коментар

  • Влад липня 23, 2015 ВІДПОВІДЬ

    Прочитавши цю статтю я був трохи обурений тим фактом, що в ній не приділялося уваги до подій на Грушевського. Під час подій Майдану люди що вийшли побачивши всю несправедливість розділілися на два табори, ті що підтримували більш пацифістичний шлях, та ті що стали на шлях прямої протидії системі, яка вже встигла проявити свою неспроможність керувати державою. Я вважаю, що саме у зв’язку з тим, що революційні дії не були виконані в повній мірі ми зараз маємо владу із тими ж самими хворобами як і в регіоналів. Коли на патріотів, які намагаються знищити старі корупційні схеми відправляють в десятки разів більші сили, а на те щоб допомогти воїнам в зоні АТО техніки немає, мимоволі стає питання, що для нашої влади більш цінне, життя українців чи власний прибуток.

    1

Долучитися до дискусії

Відправити пост на email другу.

чи Закрити

УВІЙТИ

Забули пароль?

ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ

ВТРАТИЛИ ПАРОЛЬ?

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: