Політика

Світогляд Малороса

Автор: Лип 27,2015  0

Україна, як і кожна країна,що була поневолена, зазнавала всебічного впливу з боку метрополії, одним із наслідків якої було нав’язування українському народові негативного уявлення про самого себе

Таким чином, фактично відбувалася своєрідна інверсія стереотипів: залежний етнос під тиском панівного змушений приймати й засвоювати, як свою власну, чужу систему стереотипів, і не просто чужу, а відверто ворожу і принизливу. Негативне уявлення з боку метрополії про підвладних нав’язується їм самим різними методами і поступово стає їхнім власним уявленням про себе, вкрай принизливим і руйнівним стереотипом. У зв’язку з цим « залежний народ не лише змушений нести на собі тіньову частину домінуючої культури, а й діяти в її межах. Більше того, оскільки цей народ внаслідок своєї політичної, економічної й загальної залежності від метрополії не має змоги проектувати на неї свої власні негативні якості (колективну тінь), він змушений проектувати їх на себе. Засвоюючи систему цінностей метрополії, залежне суспільство вступає в дедалі гостріший конфлікт із самим собою. Воно починає себе ненавидіти й тим самим поглиблює власне приниження й поневолення».

З психологічної точки зору, це можна пояснити «намагання іноземця засвоїти, – пише З.Фрейд, – навіть перебільшити риси, мовні вирази або звички національності, в середовищі якої він живе, бути більш французом, ніж французи, більш американцем, ніж американці, тобто більшим роялістом, ніж сам король, відповідає потребам захисту. Воно охороняє від побоювань бути винятком. Це та ж видимість соціального: в ідентифікації з іншими індивід завжди шукає спосіб обеззброїти їх і дезорієнтувати. Він хоче відвести від своєї особистості ворожість, яка йде від їх любові до самих себе».

Внаслідок цього, на думку дослідника М. Юрія, «фактично в Україні маємо два діаметрально протилежні стереотипи: гіпертрофовано негативний і, на противагу йому, гіпертрофовано позитивний. Перший стереотип, як уже зазначалося, є прямим наслідком інтернаціоналізації «колективної тіні», накинутої гноблячою нацією. В літературі він досить докладно описаний як «комплекс малоросійства».

Гіпертрофовано негативний стереотип сформувався внаслідок тривалого перебування у колоніальному стані його «найпоширенішою проекцією з російського боку стали образи «хитрого малороса» (простакуватого, неосвіченого, але меткого, шахраюватого і зрадливого) та «хохлацької галушки». Тим часом з польського боку сформувався й утвердився стереотип українців як бандитів, насильників, анархістів, неотесаного бидла, яких не торкнулася цивілізація». Комплекс малоросійства як «стереотип формувався впродовж багатьох сторіч. Згідно з ним, український народ тлумачиться як «побічний продукт» історичного розвитку, результат «зовнішньої інтриги» (польсько-німецько-австрійської), натомість росіяни є коли не єдиним, то принаймні головними спадкоємцями Київської Русі». Без перебільшення можна сказати що малоросійство – це найбільш негативна сторінка української історії. Критично оцінюючи малоросійство, український письменник і культуролог Євген Маланюк нещадний і до Гоголя, і до Грушевського та Скоропадського, і до української інтелігенції взагалі. Він писав: «Малоросійство було завжди хворобою не лише пів інтелігентською, але – й передусім інтелігентською, отже, поражало верству, що мала виконувати роль мозкового центру нації». Хоча на думку М.Славинського який називав таких людей, «людьми двох націй». Їхня подвійна ідентичність зовсім не обов’язково є ознакою свідомісної меншовартості. І це не типово російський феномен. Цей особливий людський тип можна було спостерігати серед іспанських та французьких басків, каталонців, ірландців. Люди, що жили й працювали одночасно і в російському імперському, і в національному секторах, поступово перетворювалися у «національний напівфабрикат». Внутрішня стихія їхня лишалася своя, національна, але зовнішність їхня уже була російська. Втім, імперії ставали «ефемиридами» саме тому, що такі люди лишалися українцями, грузинами євреями, «навіть тоді, коли самі про це уже не думали» .

У цьому контексті стає зрозумілою поява ще одного, діаметрально протилежного стереотипу – гіпертрофовано-позитивного «по-перше, це своєрідний механізм, провіденційна віра у «велике майбутнє» українського народу на тій лише підставі, що він уже вдосталь вистраждав сповна випив свою чашу й тепер заслуговує на своєрідну винагороду від «Бога» чи від «Історії»». Переконання, що український народ має прекрасну мову, чудову пісню, багату територію доводило до ілюзії, що при неминучій перемозі світової демократії витворять вони автоматично українську націю і дадуть їх власну державу. У такому випадку «ми бачимо неможливий, невластивий, мабуть, жодній іншій культурі розрив між мрією й реальністю, тому що мрія про майбутнє ще не є турботою про майбутнє. Заради мрії можна страждати і боротися і бути гвинтиком. Турбота ж вимагає самостійної діяльності, копіткої в побудові власного життя праці на себе, що передбачає в культурі незалежну особистість, яка так і не змогла до кінця виробитися в загальні масі українського народу, який завжди працював на іншого: на татар, на поляків, на російського царя, на поміщиків, на партократів». Це доводить що українці не мають волі для постійної праці. Наша «українська мрія подолання світу – це ідея, що передбачає досягнення всього не поступовою багатолітньою працею, багатовіковим розвитком, а одразу – перескочивши через століття. Тільки такою мрією про майбутнє щасливе життя можна втішити рабів, які до того ж не відають іншого стану, крім примусової праці і зрівнялівки».

Щодо інших позитивних стереотипів, то це, по-друге, «всебічна ідеалізація власної історії й невтримне її подовження до найдавніших часів – до антів, скіфів, кіммерійців,трипільців, індоаріїв, причому всі вони, ледь не від неандертальців, начебто тільки й думали, як створити українську державу». Хоча в наших історичних умовах «межовості» та безнастанної боротьби це більш позитивний феномен. Який з відчуттям традиції допомагає зберігати нашу ідентичність. І по-третє, «це ідеалізація національних рис українського народу на противагу сусідам: «ми працьовиті, а вони всі ледачі», «ми ніколи ні на кого не нападали, а вони весь час нас загарбували», «ми захистили Європу від східних орд, а вона нам не віддячує», «ми створили першу в Європі республіку (козацьку), а нас за це ніхто не цінує» тощо». Всі ці позитивні стереотипи доводять, що українці – це великі мрійники з слабкою волею і низьким рівнем раціонального світосприйняття.

А малоросійство при своїй негативній сутті – це не просто риса характеру чи стереотип, а більш широке явище – це тип мислення. Який заперечує Україну як самостійну державу, а українців як окремий народ. Для нього українське – це щось низькопробне, маргінальне не варте на існування. Тому «не треба скігліті, треба брати лопату і годувати свою сім’ю», а ще «будуваті дєржаву, пєрємаґаті Расію і вступаті в Єврасіюз».

Помилка в тексті? Виділи її мишкою та натисни: Ctrl + Enter

Реклама
 

Іран критикує турецькі дії проти ІД в Сирії

Поперднє

20 фото,які доводять, що ми в небезпеці

Наступне

Немає коментарів

    Долучитися до дискусії

    Відправити пост на email другу.

    чи Закрити

    УВІЙТИ

    Забули пароль?

    ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ

    ВТРАТИЛИ ПАРОЛЬ?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: