Тенденції

Як Англія підсадила Китай на опіум

Автор: Жов 30,2015  0

Історія глобального отруєння однієї нації. У місцях, де традиційно культивувався опійний мак, його споживання регламентувалося звичаєм і релігійними канонами, що згладжувало наслідки. Китайці виявилися першим народом, який зазнав на собі дію опіуму як суспільного товару

У першій половині XIX століття найбільшим на планеті трьохсотмільйонним народом правила маньчжурська династія Цин («Чиста»). Маньчжури – кочовий народ з півночі, що скористався смутою в Китаї, щоб захопити владу. Іноземна династія – явище в історії нерідке: Англією правили то франко-нормани, то шотландці, то голландці, а в описуваний період – німецький Ганноверський будинок, Швецією – нащадки наполеонівського маршала Бернадота. Але особливість китайської історії полягала в тому, що завойовники, зберігши багато традицій Піднебесної, самі виродилися: розучилися навіть воювати. Китай вступив в період застою при удаваній стабільності.

Ослабленням цивілізації найдавнішої в світі держави не могли не скористатися інші країни. В авангарді європейської колоніальної експансії стояла Англія. Однак навіть вона не мала сил для окупації величезного Китаю – і віддала перевагу економічним методам експлуатації її населення.

Був винайдений хитрий механізм

Китайські курці опіуму, 1858

Схема британо-американського транснаціонального наркотранзиту, що працювала протягом майже двохсот років, була дуже простою і ефективною. Британська Ост-Індська компанія (БОІК) монополізувала промислове виробництво опію в Бенгалії, колишньої частини британської колонії в Індії. Саме там добувався високоякісний опіум. Членами та акціонерами БОІК стали перші особи Британської імперії – лорди-пери. Саме вони і почали формувати в Китаї наркоцівілізацію.

Спочатку компанія заснувала «Китайську внутрішню місію», завданням якої було навернути до опіуму китайських селян за допомогою пропаганди опіокуріння. Це створило ринок збуту для опіуму, який і був заповнений Британською Ост-Індською компанією. Пропорційно ввезення опію споживання наркотиків зростало в Китаї до величезних розмірів.

Іншим найважливішим товаром після опіуму, яким торгувала БОІК, була бавовна. Її вирощували також в британських колоніях – на півдні Сполучених Штатів ще до громадянської війни Півночі і Півдня. Основна частина бавовни з плантацій південних штатів США перероблялася на фабриках Північної Англії. Там, працюючи по 16 годин на день, жінки і діти заробляли на мізерний прожиток. Текстильні фабрики належали також лордам з вищого лондонського суспільства – Пальмерстонам, Берінгсам, Кесуікам і, в першу чергу, Д.Матесону – власнику судноплавної компанії «Блакитна зірка», кораблі якої перевозили до Індії бавовняні тканини.

Експортований до Індії дешевий бавовняний текстиль розоряв традиційних індійських виробників виробів з бавовни – в тому числі і в Бенгалії. Тисячі індійців терпіли жахливу нужду, будучи викинутими з роботи в результаті того, що ринки захопили дешевші британські товари. Індія економічно стала ще сильніше залежати від Британії, бо їй потрібна була валюта, щоб заплатити англійцям за залізниці і готовий текстиль. У результаті політики колонізаторів, єдиним рішенням індійських економічних проблем стало виробництво все більшої кількості опіуму і продаж його за безцінь Британській Ост-Індській компанії.

«Китайська внутрішня місія» виконала гігантську роботу по «промиванні мізків» у справі поширення опіуму серед китайців. У Китаї ринок опіуму був спочатку створений, а потім заповнений бенгальським опіумом. Це створювало замкнуте коло, в результаті чого багатющі Індія і Китай стрімко нищали, впадаючи у все більшу залежність від Англії. Наркоторгівля укупі зі спекуляціями бавовною стала фундаментом, на якому виросли і розквітли британська й американська торгівля. А разом з нею – і економічна міць Британської імперії і США.

До кінця 1830-х років вживання опіуму перетворилося на страшну руйнівну силу китайського суспільства. Імператорський двір був наляканий тим, що опіум курили навіть солдати, необхідні для пригнічення народу. У той же час заборона китайського уряду на ввезення наркотику не заважала маньчжурському імператору Китаю отримувати кошти від головного директора митних служб. І тим самим – опосередковано бути причетним до хабарництва, що панувало на всіх рівнях китайської бюрократії.

Як відомо, поганий приклад заразливий. Не тільки в Китаї, але і у Великобританії (з короля Вільгельма III-го Оранського, викритого у хабарі в 10 000 фунтів за монополію торгівлі БОІК) підкупу уряду, виборців і парламентаріїв увійшов в постійну практику демократичних товариств.

Історична довідка:

Вперше опіум був завезений до Англії з індійської провінції Бенгалії в 1683 році на «чайні кліпери» Британської Ост-Індської компанії. Опіум завезли в Англію для проби, щоб подивитися, чи не можна навернути до цього наркотику простий народ-селян і нижчі класи. Але селяни Англії і так звані «нижчі класи» відкинули куріння опіуму, і експеримент завершився повним провалом. «Тоді олігархи і плутократи вищого суспільства Англії, – як пише Д.Колеман, – стали шукати ринок збуту, який був би більш сприйнятливий. Такий ринок вони знайшли в Китаї.
У документах, які я вивчав в “Індійському офісі” в розділі “Інші старі записи”, я знайшов всі підтвердження того, що опіумна торгівля в Китаї почалася зі створення “Китайської внутрішньої місії”, що фінансувалась Британською Ост-Індською компанією. Місія ця зовні представляла собою суспільство християнських місіонерів, але на ділі це були “рекламні агенти”, які займалися просуванням нового продукту, тобто опіуму, на ринку ».
Офіційно весь бізнес БОІК становила торгівля чаєм, але на чаї не заробиш і 1 відсотка тих величезних грошей, якими вертіла”  ця компанія.
Майже 13 відсотків доходів Індії при британському пануванні давала продаж Бенгальського опіуму його розповсюджувачам в Китаї, що діяло під британським контролем. Британія володіла повною монополією на поставки опіуму в Китай. Це була офіційна монополія британського уряду і королівських осіб. Індо-британська торгівля опіумом в Китаї була одним із найсуворіших секретів, навколо якого виросли порожні легенди, казки і небилиці про «скарби Індії». 
Історія Китаю дуже характерна як живий приклад того, як знищують держави зсередини. Британії не вдалося перетворити Китай на свою колонію як Індію, тільки тому, що в Китаї була сильна центральна влада з дієздатним урядом, який зумів забезпечити єдність країни аж до середини XIX століття. 
У Китаї через місіонерів пішов потужний потік опіуму, захоплюючи одне велике місто за іншим. Кораблі Ост-Індської компанії не встигали завантажуватися в Індії опіумом і розвантажуватися в найбільших портах Китаю. Опіумні курильні розплодилися в Китаї як сарана, повільно вбиваючи його населення. Так тільки в одному Шанхаї, за період з 1791 по 1794 число ліцензованих опіумних курилень зросло з 87 до 663. 

Суперечки з китайською владою були звичайною справою. У 1729 року китайці прийняли закон «Указ Юнг Чинь», що забороняв імпорт опіуму, і тим не менш БОІК вдавалося зберігати опіумну позицію в китайських митних реєстрах до 1753 року.

З 1830 по 1837 роки англійський експорт опіуму в Китаї зріс з 2000 ящиків (вагою близько 60 кг кожен) до 39 000. Подібні масштаби не снилися жодному з сучасних наркокартелів. Наркоторгівля витісняла торгівлю іншими товарами, витік срібла дезорганізовував фінанси Цінської імперії, мільйони китайців, від простих жителів до принців всіх 12 рангів, стали жертвами згубної пристрасті. Державні інститути, від системи штучного зрошення до привілейованих військ, руйнувалися і виходили з-під контролю. Це спонукало імператорський двір час від часу забороняти торгівлю опіумом і його куріння. Однак єдиний ефект суворих указів полягав у тому, що росла плата за право їх порушувати.

Тільки в 1839 р імператор Даогуан зважився завдати наркобізнесу реальний збиток

Імператорським ревізором в особливо неблагополучну приморську провінцію Гуандун був призначений Лінь Цзесюй – етнічний китаєць, конфуціанський книжник. Він почитав предків і Небо, і в іноземцях бачив варварів, що порушують борг покори єдиному законному государю на планеті – китайському імператору. Що, втім, не заважало ревізору Ліню цікавитися європейською наукою і виписувати з-за океану нові гармати.

10 березня 1839 в Кантоні почалося вилучення опіуму. Торгові судна, які намагалися втекти з вантажем, були перехоплені. Блокувавши місця проживання іноземців, Лінь Цзесюй домігся видачі ще 20000 ящиків з наркотиком. Можливо, якісь дані і перебільшені (відповідно до традицій цинского діловодства), проте відомо, що на мілині Хуминь палили й топили в морі вилучений опіум три тижні. Сучасна китайська література наводить таку кількість: 1188 тонн.

Ревізор виявився непоганим дипломатом. За добровільно зданий опіум він став видавати компенсацію чаєм, вельми популярним в Європі. А іноземним купцям оголосив, що не зазіхає на чесний бізнес, але кожен повинен дати підписку, що не стане ввозити опій. Порушивший клятву підлягатиме страти.

Деякі британці пішли на компроміс. Схема наркоторгівлі почала руйнуватися. Але це зачіпало інтереси не окремих осіб, а всієї Британської імперії. Адже срібло, яким нещасні китайці оплачували власну болісну смерть, служило важливим джерелом нагромадження капіталу. Від нього залежала не тільки розкіш правлячих класів, а й модернізація промисловості, а також зростання життєвого рівня трудящих. Тому офіційний представник Британської корони в Гуандуні Ч.Елліот направив військові кораблі – перехоплювати в море тих купців, які погоджувалися дати вищезгадану підписку. У листопаді у форту Чуаньбі відбулося перше збройне зіткнення між англійськими і китайськими моряками. Воно не принесло успіху Британії. І в квітні 1840 парламент в Лондоні вживає офіційне рішення про війну з Китаєм, направляє туди експедиційний корпус іншого Еліота – Джорджа – і однією з головних цілей війни оголошує стягнення з китайського уряду збитків за наркотики, знищених Лінь Цзесюєм.

Війна велася своєрідними методами. Англійці вночі відправляли до узбережжя човни, прикрашені відповідною рекламою, і пропонували всім бажаючим наркотики за третину ціни, щоб остаточно розкласти і без того не надто дисципліновану цінську армію. У свою чергу китайці оголосили нагороду в 100 юанів за кожного «білого диявола», а за «чорного диявола» (тобто чорношкірого слугу) половину цієї суми.

Лінь Цзесюю довелося воювати навіть не на два, а на три фронти. Придворна аристократія, залучена в торгівлю опіумом, атакувала імператора скаргами на Гуандунського «екстреміста» і шанобливими проханнями проявити «миролюбність», тобто капітулювати. Вона намагалася виключити навіть мінімальну можливість перемоги власних військ. Одночасно під гаслом «Смерть дияволам!» Розгорнувся рух за припинення яких би то не було контактів з іноземцями, незалежно від того, чи торгують вони опіумом.

Капітуляція перед наркомафією була вирішена в листопаді 1840 імператорським указом, залишається вершиною юридичної думки, оскільки неможливо уявити собі, щоб китайці не корилися своєму імператору, – значить, наркотики вони вже не курять. Цілі ж указу про заборону опіуму, з яким Лінь Цзесюй поїхав Кантон, таким чином, досягнуті, і немає ніякої необхідності в продовження його дії.

Перша опіумна війна

Але хіба могла британська корона, змиритися з втратою такого заробітку, від опіумної торгівлі. І ось, під приводом захисту торгових інтересів Англія в 1840 році розв’язала проти Китаю війну, яку назвали Опіумною.

Англійці блокували Кантон і інші південні порти, у липні 1840 захопили Дінхай, а в серпні з’явилися в Тяньцзіні, в безпосередній близькості від столиці імперії. Китайські армії, озброєні мечами, списами і луками, виявилися небоєздатні, вони здавали невеликим загонам англійців прибережні форти і міста один за одним. Вина за поразки була покладена на Лінь Цзесюя: він був відсторонений від посади і засланий у віддалену провінцію Сіньцзян.

Зараз рови, де спалювали отруту, перетворені на мальовничі ставки, обсаджені плакучими вербами. Над ними – музей. А на майданчику перед музеєм стоять шість старовинних гармат і бронзова статуя Лінь Цзесюя.

29 серпня 1842 Цінськая імперія капітулювала, підписавши Нанкинский договір, який передбачав відкриття для англійської торгівлі п’яти портів, включаючи Шанхай і Кантон, виплату контрибуції в 21000000 срібних юанів (близько половини становило відшкодування за опіум), передачу Англії острова Сянган (частина території нинішнього Гонконгу). Переможець проявив благородство: обіцяв припинити імпорт отрути.

Однак Нанкинский договір містив положення про консульське судочинство (тобто про вилучення з-під дії китайських законів) не тільки для англійських громадян, а й для китайців, які на них працюють. Таким чином, переможені позбавлялися будь-якої можливості проконтролювати, чи виконує Англія свою обіцянку. Незабаром по англійському зразку підписали свої договори з Китаєм Франція і Сполучені Штати. Імпорт опіуму досяг в 1850 р 52925 ящиків.

У 1856 році починається Друга Опіумна війна

Європейські держави розраховували дістати з старезної імперії нові привілеї, зокрема – забезпечити вільний вивіз звідти дешевої і безправної робочої сили – кулів, які повинні були замінити чорношкірих рабів-африканців. У березні 1857 у війну вступила Франція, в грудні припав Кантон, у травні 1858 – Тяньцзінь. Після запеклих боїв у фортів Дагу  англо-французьким військам був відкритий шлях на Пекін. Розбивши 21 вересня 1860 добірну імператорську кінноту, вони увійшли до столиці, де спалили імператорський літній палац разом з незліченними скарбами найдавнішої культури. Це був найбільший шедевр, який китайці створили за свою багатовікову історію.

Те, що було винесено в ході грабежу, збереглося для людства в музеях і приватних колекціях Європи.

За новим мирним договором Цінськая імперія фактично перестала існувати як самостійний суб’єкт міжнародних відносин. Хоча її сановників більше турбувало питання про те, чи будуть європейські дипломати дотримуватися церемонії, обов’язкової при дворі Сина Неба.

Тепер великі держави були кровно зацікавлені в збереженні маньчжурської династії – і це вирішило долю китайських християн-тайпінів. Спочатку їх винищенням зайнялася об’єднана маньчжурсько-європейська армія, названа по-східному барвисто «Завжди перемагає», але очолювана американцем Ф.Т.Уордом. А в лютому 1862 року на нараді консулів в Шанхаї було прийнято рішення про прямі військові інтервенції. Регулярні війська на чолі з англійським адміралом Хоупом і французьким – Проте, а також військова техніка: нарізні рушниці, гаубиці і гірські гармати, ракетні верстати і п’ять пароплавів – зіграли вирішальну роль. 19 липня 1864 маньчжури і їх союзники оволоділи тайпінскою столицею Нанкином.

Опіум послужив свого роду тараном, щоб відкрити китайський ринок для європейської торгівлі, в той же час не допускаючи формування конкурентоспроможної промисловості. Але в міру того як європейці ставали господарями Піднебесної, специфічна орієнтація торгівлі викликала зростаючу критику, особливо з боку своїх же фабрикантів. «Перешкодою є зовсім не відсутність попиту в Китаї на англійські товари … Плата за опіум поглинає все срібло, до великого збитку для загальної торгівлі китайців … у фабрикантів немає перспектив торгівлі з Китаєм» – такі коментарі з’явилися в англійській та американській пресі. Опіум у європейській торгівлі з Китаєм почали поступово витісняти «нормальні» товари. Але було пізно. Піддані Цінської імперії, уже нездатні існувати без щоденної дози, самі почали обробляти опійний мак – замість чаю і рису, який до кінця століття доводилося ввозити. Повалення маньчжурської династії в 1911 р не внесло в цю ситуацію істотних змін.

Помилка в тексті? Виділи її мишкою та натисни: Ctrl + Enter

Реклама
 

Все пробачити і забути: ГУЛАГ у світлі путінського націоналізму

Поперднє

Дивовижні факти про час, які змінять ваше сприйняття історії назавжди

Наступне

Відправити пост на email другу.

чи Закрити

УВІЙТИ

Забули пароль?

ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ

ВТРАТИЛИ ПАРОЛЬ?

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: