Захід

12 викликів, що стоять перед сучасними журналістами – The Guardian

Автор: Лис 16,2015  0

Експерти світового рівня про свободу преси

Настали важкі часи для репортера

Бій заради захисту свободи преси повинен бути глобальним. Нам усім варто допомогти колегам, яких у будь-яку мить можуть змусити мовчати, ув’язнити, вбити. Журналістика ― завжди ризиковане заняття, але сьогодні ризик зріс, як ніколи раніше (ЛайзДусе, міжнародний кореспондент BBC, Лондон, Великобританія).

…Але надія ще жевріє.

Майже неможливо бути репортером у Ефіопії через систематичні державні репресії. Комітет із захисту прав журналістів не так давно опублікував топ-10 цензорів світу. У нього потрапили Еритреї, Саудівська Аравія, Іран, В’єтнам і Китай. Але яскраві медіа є у багатьох місцях, у тому числі, зрозуміло, і громадські медіа (Емма Дейлі, директор з комунікацій HumanRightsWatch, Нью-Йорк, США).

Журналістів Аль-Джазіра судять за тероризм. (Каїр, січень 2015 року)

Терористичну загрозу використовують, щоб зменшити свободу преси

Наприклад, так роблять у Ефіопії. Десятки журналістів потрапили у в’язницю за порушення антитерористичних законів, але, як правило, за есе та статті, які навіть віддалено не пов’язані з тероризмом. Те ж відбувається і у В’єтнамі та інших країнах. Великобританія, власне кажучи, теж поганий приклад. Тут використовують антитерористичні закони, щоб заарештувати журналістів та їх джерела, забирати техніку і знищувати жорсткі диски, на яких міститься «небезпечна» інформація (Пьєр Нурлендер, генеральний директор, Ініціатива юридичного захисту, Лондон, Великобританія).

…А насильство використовують, щоб заткнути журналістів.

Зовнішні травми самі по собі можуть бути формою цензури. Щотижня ми говоримо журналістам, які побоюються хвилі насильства, що вони можуть реагувати на це. У таких країнах, як Мексика та Сирія, ― але не лише там ― втома, депресія і посттравматичний стресовий розлад послаблює здатність людей розуміти нюанси політичних подій. І репресивні режими розуміють це. Частково тому їхня пропаганда містить таку кількість травматичних образів. Вони здійснюють нищівний ефект. І, що також важливо, місцеві журналісти роблять вражаючі речі. Вони продовжують працювати, попри величезний тиск (Гевін Різ, виконавчий директор, EuropeDartCenter, Лондон, Великобританія).

ООН суперечить власній риториці.

Найбільша перешкода ― це жорсткий контроль ООН за інформацією, хоча ця організація, здавалося б, повинна пропагувати соціальну справедливість. В ідеалі, ООН повинна формувати золотий стандарт, захищаючи вільний і прозорий потік інформації до суспільства. Вона закликає уряди встановити закони про свободу інформації і політики, щоб гарантувати, що ЗМІ мають доступ до неї, а також для захисту прав журналістів, які її розголошують. Тим не менш, сама ООН часто не керується цими принципами.

Інформація від офіційних прес-секретарів генерального секретаря ООН регулярно цензорується, причому ― безкарно. ООН стверджує своє право вибірково інформувати людей, і немає жодних офіційних каналів, через які можна було б отримати правдиву інформацію від ООН. Коли співробітники, що працюють там, розкривають інформацію, їх піддають дисциплінарним заходам, аж до звільнення. Якщо ООН називає себе глобальним прапороносцем свободи преси, вона повинна стати прикладом (Паула Донован, співдиректор AIDS_Free_World, Бостон, США).

Медіа-компанії повинні навчати журналістів у країнах, що розвиваються.

Медіа-компанії, які регулярно працюють з місцевими журналістами, повинні пропонувати навчання, страхування, обладнання для них, забезпечувати їм безпеку, при тому не лише фізичну, але й від психологічної шкоди. Деякі вже це роблять. Звісно, марні зусилля, якщо співпраця ― лише кілька днів, але в тому й справа: подібні відносини тривають довго, тому навчання буде корисним (Емма Дейлі, директор з комунікацій HumanRightsWatch, Нью-Йорк, США).

НУО повинні залучати місцевих журналістів.

Громадським організаціям варто припинити займати місце місцевих ЗМІ. Вони повинні робити прес-релізи і можуть мати спікерів. Все, що виходить за ці рамки, активно підриває здатність медіа виконувати свою важливу роль (ІмодженВолл, незалежний консультант, Лондон, Великобританія).

Партнерство з медіа-компаніями у країнах, що розвиваються, дасть свої плоди.

«BBC MediaAction» працює у 26 країнах, має сотні засобів масової інформації та нарощує потенціал партнерства. Кількість їхніх позаштатників досягає більше 200 мільйонів чоловік.Дехтостурбований тим, що ми могли б притлумити ЗМІ в країнах, що розвиваються. Наш досвід, однак, показує геть інше. Робота з «BBC MediaAction» робить наших партнерів більш незалежними фахівцями, і вониможуть протистояти політичному тиску краще, ніж вони могли б, якби були самі по собі. Наша передача «Відкрита Джирга» в Афганістані, наприклад, є популярною і дуже впливовою програмою суспільної дискусії яка виробляється за стандартами BBC, але виходить на державній телекомпанії РТС, сягаючи мільйонів по всій країні. Вона не була б такою політично збалансованою, якби ми не були залучені (Джеймс Дін, директор політики та навчання, «BBC MediaAction», Лондон, Великобританія).

Хіба західні організації можуть ефективно працювати у країнах, що розвиваються, з такою свободою преси у Великобританії та США?

Виникає питання: що ми можемо зробити зі свободою преси у інших країнах, якщо не можемо забезпечити її у власних теплицях? Нам треба бути прикладом для решти світу, показувати, що у справжній демократії придушення преси та кримінальне переслідування інформаторів недопустиме. Але навіть репресивні уряди в усьому світі наводять США як приклад:

«Якщо вже в Америці, оплоті демократії, так роблять, то чому ми не можемо?» (Норман Соломон, виконавчий директор InstituteforPublicAccuracy, США).

У цифровій добі відстань має менше значення для тих, хто хоче порівнювати.

Можливість підключатися через інтернет, користуватися Skype та іншими засобами зв’язку показує, що ми отримали безпрецедентні інструменти, щоб допомагати журналістам в усьому світі. Набагато краще зустрічатися віч-на-віч, звісно. Але ми більше не можемо сказати, що у нас не вийде взяти у чомусь участь, бо далеко знаходимося (ЛайзДусе, міжнародний кореспондент BBC, Лондон, Великобританія).

Цензура приховує істину

Але нові технології не розширюють права репортерів.

Розширення можливостей збільшує і небезпеку, якій піддаються репортери. Це значить, що потрібно пройти не лише етичну підготовку, але й навчитися цифровій безпеці (Джоді Гінсберг, генеральний директорIndexonCensorship, Лондон, Великобританія).

Саме навчання не зробить медіа з нуля.

Навчання не працюватиме, якщо журналісти не можуть застосувати його на практиці. Ми зрозуміли це на власному гіркому досвіді і змінили стратегію для кращого результату. Ще з 1990 року ми в BBC аналізуємо довгостроковий вплив навчання (і його відсутність) на журналістику. Тим не менш, якщо навчання надається в контексті спільного виробництва незалежної преси, воно працюватиме на медіа(Джеймс Дін, директор політики та навчання, «BBC MediaAction», Лондон, Великобританія).

джерело: The Guardian

Помилка в тексті? Виділи її мишкою та натисни: Ctrl + Enter

Реклама
 

15 неймовірних революційних досягнень науки

Поперднє

Bloomberg: Україна виходить з рецесії і рухається до відновлення

Наступне

Немає коментарів

    Долучитися до дискусії

    Відправити пост на email другу.

    чи Закрити

    УВІЙТИ

    Забули пароль?

    ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ

    ВТРАТИЛИ ПАРОЛЬ?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: