Захід

The New York Times: чому народи шукають імператорів

Автор: Кві 27,2017  0

Однією з непростих істин в гуманітарних справах є те, що етнокультурні відмінності і демократія не завжди поєднуються

Яким має бути ідеальний державець?

Сьогодні на Близькому Сході, як і в Європі в не настільки віддаленому минулому, перехід від самовладдя до народовладдя пов’язаний з етнічними та релігійними чистками. У всьому світі є безліч зразків успішних демократичних країн, які по суті є етнічними державами, побудованими на базі чисток, розподілу територій або «блискучої самотності», як називають доктрину відмови від тривалих союзів. А на Заході масова імміграція та дроблення культур в останні роки повернули до життя авторитарні прагнення.

Такі закономірності глибоко засіли в історії роду людського. Економісти Одед Галор (Oded Galor) і Марк Клемп (Marc Klemp) у своєму новому дослідженні знайшли тісний зв’язок між етнокультурним розмаїттям і автократією в доколоніальних спільнотах. Наслідки цієї зв’язки зберігаються і в сьогоднішніх інститутах влади. Автори стверджують, що авторитаризм виникає в результаті висхідного і низхідного тиску. Різноманітне в етнокультурному плані суспільство прагне до створення сильних централізованих органів влади в інтересах згуртованості і продуктивності. А внутрішні розбіжності, розшарування суспільства і недовіра створюють умови для панування впливової еліти.

Читайте також: Foreign Policy: секретний план виживання американського уряду після кінця світу

Громадяни США часто думають, що є винятком із загального правила, і вважають, що незважаючи на сумну долю індіанських племен і систему рабської праці,  успішніше інших втілили в життя республіканське самоврядування у поєднанні з расовим і релігійним розмаїттям.

Але в той же час, у нас (авторів статті – ред.)  вже немає того самоврядування, яке існувало в містах та селищах Нової Англії. Америка стала набагато більшою, різноманітнішою, а останнім часом і роздробленішою, у зв’язку з чим влада все більше зосереджується у Вашингтоні, а центральна посада президента має підвищений авторитет. Стиль роботи Дональда Трампа унікальний сам по собі, але це також наслідок тих тенденцій, які виникли багато років тому. У нас досі діють республіканські форми правління, але одночасно з цим ми отримали свого роду обраного імператора, який панує над нашими численними расами, не завжди асимільованими іммігрантами, все більш недовірливими сектами, племенами і класами.

У Євросоюзу немає такого одноосібного лідера, однак його правлячий клас опинився в аналогічній ситуації, ставши вартовим різноманітної імперії. Він намагається правити греками і німцями, скандинавами і сицилійцями, корінними християнами і мусульманами з числа іммігрантів, володіючи повноваженнями, які віддалені від демократичної підзвітності.

Усвідомлюючи ті виклики, які кинуті західному лідерству, ми повинні замислитися про те, як авторитарні режими в нашому світі ставляться до етнічного і релігійного різноманіття: експлуатують його, керують ним, або і те, і інше.

В цілому еволюціонуюча авторитарна влада дає можливість абсолютній або відносній більшості населення утримувати кермо правління всупереч претензіям різноманітних меншин, а також нав’язувати якусь форму однаковості більш слабким етнорелігійним групам. Очевидними прикладами в цьому відношенні є режим Ердогана в Туреччині і сунністський авторитаризм саудівської монархії, а також ханьський шовінізм китайського політбюро, російський православний націоналізм Путіна і так далі.

Є й інша закономірність. Самовладний керівник, який деколи сам з меншості, уявляє себе в якості захисника етнокультурного різноманіття і обіцяє захист меншин, які опиняться в небезпеці, якщо верх візьме популізм більшості. Так править сім’я Асада в Сирії, яка користується підтримкою секти алавітів, сирійських християн та інших груп, що побоюються наслідків правління сунітів. Єгипетський військовий режим теж обіцяє захищати міських жителів і християн-коптів від ісламістської влади, яку може принести з собою демократія.

Ці закономірності простежуються й у нашій власній імперській… вибачте, президентській політиці. Та коаліція, яку Барак Обама зібрав за два президентські терміни, об’єднала групи меншин і інтелігенцію з вищих верств суспільства, пообіцявши відстоювати їх різноманітні інтереси від залишків білого християнського центру. Трамп відреагував на це в манері Ердогана і Путіна, пообіцявши захистити лідируючу у минулому більшість, відновити її привілеї та усунути відчуття культурного занепаду.

Читайте також: The Atlantic Council: чому МВФ продовжує фінансувати Україну

Між тим, в Європі часто здається, що Євросоюзом до власної вигоди заправляють німці в центрі та етнічні меншини на периферії, які віддають перевагу сепаратистам і іммігрантам, а не старій національній більшості. Нинішнє зростання популізму, в свою чергу, є спробою сформувати іншу динаміку на континенті, щоб у Німеччині було менше влади, щоб закрити іммігрантам двері в Європу, і щоб старі нації знову утвердилися в якості центрів впливу.

Я думаю, ні Америка, ні Європа не збираються насправді сповзати в болото самовладдя. Але як це не парадоксально, і там, і там ліберальний порядок можуть краще захистити ті лідери, у яких в деякому роді імперська точка зору. Не в тому сенсі, що вони мають намір нав’язувати свою політику вогнем і мечем, а в тому, що вони усвідомлюють нову реалію: їх суспільства сьогодні настільки різноманітні, що вимагають більш об’єктивних і неупереджених задумів і подань від своїх лідерів.

Такий неупереджений правитель (назвемо його хорошим імператором) буде заспокоювати населення і надавати йому впевненість, визнаючи, що в різноманітному, фрагментованому і недовірливому суспільстві будь-яка правляча коаліція буде здаватися небезпечною тим, хто в неї не входить. Якщо імператор вийшов з традиційно домінантної групи і виступає від її імені і в її інтересах, він повинен робити все від нього залежне для заспокоєння меншин. Якщо ж він формує коаліцію меншин, йому треба заспокоювати колишню більшість, запевняючи її в тому, що їй в цій країні в майбутньому знайдеться гідне місце. Яка б не була основа його влади, імператор повинен постійно налаштовуватися на таку тональність, щоб політичний конфлікт через етнокультурні відмінності, суперечності і недовіру здавався як можна менш можливим.

Два наших попередніх президента визнавали, що повинні докладати зусиль у цьому напрямку. Але тут були й винятки, тому що Джордж Буш після 11 вересня і Обама під час своєї кампанії в 2008 році не домоглися особливих успіхів. Що ж до Обами, то Білий дім під його керівництвом не зрозумів, наскільки забутим і покинутим відчуває себе біле населення в глибинці, і яка там назріває криза, створюючи новий електоральний блок з новою самосвідомістю. Він також не зрозумів, наскільки небезпечним нав’язування ліберальних сексуальних норм з боку держави здалося релігійним консерваторам, і наскільки вони відчули себе чужими у власній країні.

На хвилі цієї відчуженості і страху виник Трамп, який навіть не намагається нікого заспокоювати і переконувати. Його націоналізм виглядає масштабніше, ніж політика самоідентифікації, щоб групи населення, які побоюються його адміністрації, зрозуміли, що він думає про них і враховує їх занепокоєння. Мабуть, існує певна форма націоналізму, яка допомагає зв’язувати воєдино різноманітне суспільство, але Трамп більше схильний згуртовувати «американську» екс-більшість у протистоянні всім іншим расовим, релігійним та іншим групам.

Його наступник,  (хороший імператор) будь то ліберал чи консерватор, не повинен брати приклад з Асада, Ердогана і Путіна. Але він (або вона) зможе чому навчитися у вартових різноманітних і роздроблених товариств з колишньої епохи, скажімо, у монархії Габсбургів, яка намагалася стримувати й врівноважувати релігійні та етнічні розбіжності, перешкоджати дезінтеграції та тоталітаризму. Вона могла б проіснувати набагато довше, якби не безрозсудність 1914 року.

Якщо ми хочемо президента-імператора, нам потрібен такий президент, який мислить не як партійний лідер, а як хороший імператор, який не розділяє й владарює, а намагається створити у своїй імперії таку атмосферу, щоб її різноманітні народи почували себе в безпеці і як удома.

Читайте також: Що буде з Великобританією після виходу з ЄС: 8 ключових моментів – The Guardian

Джерело: The New York Times

Помилка в тексті? Виділи її мишкою та натисни: Ctrl + Enter

Реклама
 

Made in China: пекельна праця на китайських фабриках

Поперднє

Вже в найближчому майбутньому пересадка мозку може стати реальністю

Наступне

Немає коментарів

    Долучитися до дискусії

    Відправити пост на email другу.

    чи Закрити

    УВІЙТИ

    Забули пароль?

    ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ

    ВТРАТИЛИ ПАРОЛЬ?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: